Формування генітоуринарних розладів у жінок на етапі менопаузального переходу

Ключові слова: менопаузальний перехід, генітоуринарний менопаузальний синдром, вульвовагінальна атрофія, диспареунія, локальна негормональна терапія, ефірна олія чайного дерева, екстракт алое-вера, гіалуронова кислота.

Вступ

В умовах сьогодення, що поєднує драматизм збройної агресії та чисельних суспільних викликів, прослідковується переоцінка вікових змін. Відповідно до вікової класифікації ВООЗ середній вік визначається як 44–60 років. Середній вік жінок, які увійшли в менопаузу, у країнах Західної Європи становить 51–52 роки; в Україні до війни — 48–49 років, а через 2 роки після воєнного вторгнення — лише 46–47 років [3].

Відповідно до критеріїв STRAW+10 виділяють чотири періоди клімактерію: стан репродуктивного старіння, перехід до менопаузи, менопаузу та постменопаузу [4]. Виділяють дві стадії менопаузального переходу: ранній перехід (циклічність менструацій переважно зберігається) та пізній перехід (опсоменорея з інтервалами понад 60 днів до фінального менструального періоду) [6].

У значної частини українських жінок після 45 років на тлі дефіциту естрогенів формуються вазомоторні, психоемоційні та генітоуринарні розлади. Пригнічення настрою та підвищена тривожність серед українських жінок спостерігаються частіше в умовах сьогодення і мають тенденцію до зростання на етапі менопаузального переходу [11].

Генітоуринарний менопаузальний синдром (ГУМС)

Термін «генітоуринарний менопаузальний синдром» (genitourinary syndrome of menopause) схвалено в 2013–2014 рр. виконавчими комітетами ISSWSH та NAMS як більш точне визначення порівняно з «атрофічним вульвовагінітом» або «вульвовагінальною атрофією» [14]. Синдром охоплює симптомокомплекс вторинних ускладнень, пов'язаних з атрофічними та дистрофічними процесами в естрогензалежних тканинах нижньої третини урогенітального тракту.

Піхва, сечівник, сечовий міхур та нижня третина сечоводів розвиваються зі спільного зародкового листка (мезодерми), тісно пов'язані анатомо-функціонально. Будова уретрального епітелію схожа з епітелієм піхви, він також чутливий до естрогенів та інших статевих стероїдів [15]. На етапі менопаузального переходу через згасання функції яєчників скорочується чисельність естрогенових рецепторів у тканинах урогенітального тракту та знижується чутливість мускаринових рецепторів — що призводить до зменшення скорочувальної активності м'язів сфінктера сечівника і детрузора.

Матеріали та методи

У відділі відновної урології та новітніх технологій ДУ «Інститут урології ім. акад. О. Ф. Возіанова НАМН України» проведено комплексне обстеження 56 жінок віком 44–46 років на фінальному етапі менопаузального переходу зі скаргами на печіння у присінку піхви та піхві, сухість, порушення лубрикації, диспареунію поверхневу та глибоку, дискомфорт під час сечовипускання.

Під час оцінювання ступеня «мовчазної атрофії» вульви та піхви враховували Індекс вагінального здоров'я (Bachmann, 1995). Оцінювали стан сексуального здоров'я за анкетою McCoy та спектр жіночих сексуальних дисфункцій відповідно до загальновизнаної класифікації ЖСД [30]. Жодній з обстежених не проводили системну або місцеву менопаузальну гормональну терапію.

Індекс вагінального здоров'я [41]

Препарат та схема лікування

Механізми дії компонентів Регіанорму

Результати дослідження та їх обговорення

Середній вік обстежених жінок становив 45,1 ± 0,4 року, у всіх визначено другий (фінальний) етап менопаузального переходу. Урахування Індексу вагінального здоров'я продемонструвало таку структуру вульвовагінальної атрофії:

Формування атрофічного вульвовагініту супроводжувалось порушенням лубрикації у всіх обстежених, у тому числі у 4 (7,1%) пацієнток — у поєднанні із атрофічним цистоуретритом. У жінок з найвищим ступенем атрофічних змін рН піхви становив від 6,4 до 7,8.

У 12 (21,4%) жінок з вищим та маніфестованим ступенями вульвовагінальної атрофії діагностовано диспареунію, яка виникала під час статевих актів і зберігалась 40–60 хв після їх завершення, унеможливлюючи з часом їх взагалі. У 24 (42,8%) жінок з помірною атрофією (рН 6,4–7,2) на тлі порушення лубрикації формувалась диспареунія, що ускладнювала статеві стосунки.

Жінки з помірним та слабким ступенями вульвовагінальної атрофії (44 — 78,6%) зазначали зниження сексуального бажання та збудження, складності у досягненні оргазму. У цілому всі обстежені інформували про порушення гармонії сексуальних стосунків.

Динаміка на фоні лікування Регіанормом

Показники рН піхви після двох тижнів лікування становили від 4,9 до 5,5 та зберігались упродовж місяця; у подальшому — наближались до референтних значень вікового періоду.

Висновки